Постанова ВП ВС від 16.05.2019 року

Друк

Пошук

972

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року

м. Київ

Провадження № 11-51сап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Мамонової І. В.,

учасники справи:

скаржник ОСОБА_1 ,

представник Вищої ради правосуддя - Склярук Ю. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 11 грудня 2018 року № 3826/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18, і

ВСТАНОВИЛА:

23 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою про визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 11 грудня 2018 року № 3826/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 про притягнення судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що ВРП протиправно погодилася з рішенням її Другої Дисциплінарної палати про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з розглядом справи № 431/4838/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення коштів та визнання права власності за умовами договорів.

Зокрема, скаржник вказав, що ВРП та її дисциплінарний орган, стверджуючи про порушення суддею правил виключної підсудності, встановлених статтею 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не врахували, що:

- визначаючи підсудність і постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, суддя керувався тим, що позовні вимоги стосувалися виконання умов договорів, відповідачі на час звернення до суду проживали в місті Старобільську Луганської області як внутрішньо переміщені особи, які переїхали з тимчасово окупованої території. До того ж спір стосувався не лише майна, розташованого у місті Миргороді Полтавської області, а також майна, розташованого у місті Стаханові Луганської області;

- сторони уклали мирову угоду в частині позовних вимог та уточнили позовні вимоги стосовно решти позовних вимог, тому ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року у справі № 431/4838/16-ц було визнано мирову угоду, а рішенням цього ж суду від 15 листопада 2016 року задоволено решту позовних вимог. Про існування у Миргородському міськрайонному суді Полтавської області справи № 541/199/16-ц стосовно частини майна, на яке накладено арешт та яке було предметом спору у справі № 431/4838/16-ц, сторони суд не повідомили, хоча при укладанні мирової угоди підтверджували, що об`єкти, які є предметом спору, не є предметом застави, арешту, не є зруйнованими або пошкодженими, про що зазначено в ухвалі Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року. В подальшому зазначені ухвала та рішення суду були оскаржені Миргородською місцевою прокуратурою Полтавської області та скасовані Апеляційним судом Луганської області, а справа в частині позовних вимог, за якими було укладено і визнано судом мирову угоду, була повернута до суду першої інстанції для продовження розгляду йухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 11 вересня 2017 року позов залишено без розгляду у зв`язку з поданням позивачами заяви про залишення позову без розгляду;

- ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2017 року провадження у справі № 541/199/16-ц закрито у зв`язку із відмовою позивача від позову і прийняттям відмови судом. Ухвалою цього ж суду від 27 липня 2017 року заходи забезпечення позову скасовано;

- у своїх поясненнях щодо скарги Прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 погодився із судовими рішеннями Апеляційного суду Луганської області про скасування прийнятих під його головуванням ухвали та рішення від 15 листопада 2016 року у справі № 431/4838/16-ц, а також наявністю помилки при визначенні підсудності цієї справи, проте не погодився з тим, що це є порушенням у виді грубої недбалості. Прийняті у справі № 541/199/16-ц судові рішення не створили негативних наслідків ні для сторін, ні для скаржника - Прокуратури Полтавської області;

- дисциплінарна скарга Прокуратури Полтавської області не відповідає вимогам, затвердженим рішенням ВРП від 14 лютого 2017 року № 269/0/15-17, а рішення про відкриття дисциплінарної справи прийнято поза розумним терміном - через дев`ять місяців з моменту надходження скарги до ВРП.

ОСОБА_1 також зазначив, що оскаржуване рішення прийнято ВРП з порушенням вимог пункту 1 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), оскільки під час розгляду скарги у засіданні брала участь член ВРП ОСОБА_8, яка 08 жовтня 2018 року (засідання дисциплінарного органу ВРП) доповідала обставини скарги прокурора Полтавської області, а 11 грудня 2018 року (засідання ВРП) висловлювала свої думки й позиції з приводу ухваленого рішення, підтвердженням чого є відеозапис засідань ВРП та її Другої Дисциплінарної палати. До того ж у рішенні ВРП не відображені обставини щодо недопущення цим органом до свого засідання представника Прокуратури Полтавської області у зв`язку з відсутністю у нього повноважень на участь у розгляді скарги судді на рішення Дисциплінарної палати, незважаючи на те, що свої повноваження він підтвердив посвідченням, а також не надано жодної оцінки правовій позиції заступника Генерального прокуратура України з приводу скарги ОСОБА_1 до ВРП.

На думку скаржника, ВРП та її дисциплінарний орган не врахували, що до дисциплінарної відповідальності він раніше не притягувався, має позитивну характеристику, на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, має грамоти і подяки військових частин Збройних Сил України, а обставину щодо шістнадцятирічного стажу роботи на посаді судді в оскаржуваному рішенні використано некоректно.

ОСОБА_1 також вважає безпідставними твердження відповідача щодо помилковості його переконань про те, що під час обрання дисциплінарного стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців Друга Дисциплінарна палата ВРП не обґрунтувала неможливість застосування більш м`якого стягнення, а саме попередження або догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Вказані вище доводи скаржника є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

17 квітня 2019 року ВРП подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, при цьому суддя був належним чином повідомлений про засідання ВРП. Рішення містить посилання на підстави та мотиви, з яких суддю ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. На підставі викладеного ВРП просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його скарги.

У судовому засіданні ОСОБА_1 скаргу підтримав та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

Представник ВРП заперечив проти задоволення скарги ОСОБА_1 з мотивів, наведених у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи скаржника та представника ВРП, перевіривши матеріали справи й наведені у скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї скарги.

Матеріалами справи установлено, що Указом Президента України від 27 грудня 2001 року № 1271/2001 «Про призначення суддів», зокрема, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Старобільського районного суду Луганської області строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2007 року № 814-V «Про обрання суддів», у тому числі, ОСОБА_1 обрано суддею Старобільського районного суду Луганської області безстроково.

19 жовтня 2017 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга Прокуратури Полтавської області стосовно дій судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом ним справи № 431/4838/16-ц з порушенням вимог процесуального законодавства щодо виключної підсудності розгляду позовів, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно за місцем його знаходження, а також прийняття рішення по суті заявлених вимог без урахування накладеного ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 лютого 2016 року арешту на майно, що є предметом спору, та наявну заборону відчуження, що встановлена на підставі договору іпотеки.

Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 09 липня 2018 року № 2149/2дп/15-18 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 суддю Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Під час розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП установила, що 12 жовтня 2016 року до Старобільського районного суду Луганської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення коштів та визнання права власності за умовами договору. Позовні вимоги стосувалися стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 1 млн 500 тис. грн згідно з умовами договору безвідсоткової позики від 02 січня 2012 року та визнання за ОСОБА_3 права власності на два об`єкти нерухомого майна загальною площею 5848,5 кв. м і 2928,3 кв. м кожний, що розташовані у місті Миргороді Полтавської області.

13 жовтня 2016 року суддя Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 постановив ухвалу про відкриття провадження у справі № 431/4838/16-ц.

15 листопада 2016 року ОСОБА_3 подав уточнену позовну заяву до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , у якій просив: визнати за позивачем право власності на будівлю торгового центру загальною площею 5848,5 кв. м та нежитлове приміщення загальною площею 2928,3 кв. м, розташовані у місті Миргороді Полтавської області; припинити право власності ОСОБА_4 на вказані об`єкти нерухомого майна.

Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області (суддя ОСОБА_1) від 15 листопада 2016 року визнано мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення коштів у цивільній справі № 431/4838/16-ц та вирішено питання, зокрема, щодо нерухомого майна, розташованого у місті Стаханові Луганської області та місті Миргороді Полтавської області.

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року (суддя ОСОБА_1) позов ОСОБА_3 задоволено: визнано за позивачем право власності на будівлю торгового центру загальною площею 5848,5 кв. м та нежитлове приміщення загальною площею 2928,3 кв. м, розташовані у місті Миргороді Полтавської області; припинено право власності ОСОБА_4 на вказані об`єкти нерухомого майна.

Апеляційний суд Луганської області рішенням від 05 липня 2017 року скасував рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відмовив. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 лютого 2016 року у цивільній справі № 541/199/16-ц за позовом Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області до ОСОБА_4 з метою забезпечення позову накладено арешт на нежитлове приміщення у місті Миргороді Полтавської області загальною прощею 2928,3 кв. м. Про це обтяження 10 лютого 2016 року внесено запис до Державного реєстру прав та обтяжень. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься інформація про державну реєстрацію іпотечного договору № 997, виданого 22 червня 2016 року щодо об`єкта нерухомого майна - будівлі торгового центру у місті Миргороді Полтавської області. Строком виконання основного зобов`язання визначено 21 червня 2021 року, розмір основного зобов`язання - 43 млн 771 тис. 400 грн. Іпотекодержателем є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Земельний капітал», іпотекодавцем - ОСОБА_4.

05 липня 2017 року Апеляційний суд Луганської області також скасував ухвалу Старобільського районного суду Луганської області від 15 листопада 2016 року про затвердження мирової угоди та повернув справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Крім цього, 05 липня 2017 року Апеляційний суд Луганської області постановив окрему ухвалу для обговорення її на нараді суддів Старобільського районного суду Луганської області щодо допущеного судом першої інстанції під головуванням ОСОБА_1 . порушення норм процесуального законодавства при визначенні територіальної підсудності.

Оцінюючи обставини, встановлені під час розгляду дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата ВРП керувалася тим, що суддя Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1:

- грубо порушив правила виключної підсудності, встановлені частиною першою статті 114 ЦПК України, та вирішив спір щодо двох об`єктів нерухомого майна загальною площею 5848,5 кв. м та 2928,3 кв. м, які знаходиться у місті Миргороді Полтавської області;

- всупереч накладеному ухвалою суду арешту на нежитлове приміщення у місті Миргороді Полтавської області загальною площею 2928,3 кв. м та забороні його відчуження прийняв рішення від 15 листопада 2016 року про перехід до ОСОБА_3 права власності на цей об`єкт нерухомого майна.

Зважаючи на характер порушень, допущених суддею ОСОБА_1, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що в його діях наявний склад дисциплінарного проступку, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а саме істотне порушення внаслідок недбалості норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду.

05 листопада 2018 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_1 на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 . ВРП прийняла рішення від 11 грудня 2018 року № 3826/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 «Про притягнення судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

ВРП дійшла висновку, що Друга Дисциплінарна палата правильно встановила наявність у діях судді ОСОБА_1 дисциплінарного проступку,передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців з урахуванням позитивної характеристики судді, відсутності негативних наслідків його дій та інших обставин, що підлягають урахуванню відповідно до частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII та частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VIII.

Оцінюючи оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, із дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.

За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

Стаття 18 Закону № 1798-VIII передбачає, що ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Як зазначено у скарзі ОСОБА_1., всупереч вимогам частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII у розгляді скарги судді на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 брала участь член ВРП ОСОБА_8 , яка 08 жовтня 2018 року (засідання дисциплінарного органу ВРП) доповідала обставини скарги прокурора Полтавської області, а 11 грудня 2018 року (засідання ВРП) висловлювала свої думки і позиції з приводу ухваленого рішення, підтвердженням чого є відеозапис засідань ВРП та її Другої Дисциплінарної палати.

За змістом частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII у розгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Член Дисциплінарної палати, який був доповідачем у дисциплінарній справі при її розгляді Дисциплінарною палатою, має право виступити на засіданні ВРП, в якому розглядається скарга на рішення Дисциплінарної палати, із доповіддю щодо рішення Дисциплінарної палати.

Як убачається з протоколу засідання ВРП від 11 грудня 2018 року № 90 та відеозапису засідання ВРП від 11 грудня 2018 року, член Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_8, яка була доповідачем у дисциплінарній справі судді ОСОБА_1., виступила на засіданні ВРП 11 грудня 2018 року з доповіддю щодо рішення Дисциплінарної палати, проте участі в ухваленні оскаржуваного рішення ВРП не брала, до нарадчої кімнати не видалялась.

Наявна в матеріалах справи ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП свідчить про те, що воно підписане всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. При цьому в скарзі ОСОБА_1 цей факт під сумнів не ставиться.

На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасовано також у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.

Відповідно до частини п`ятої статті 30 Закону № 1798-VIII особа, питання щодо якої має розглядатися ВРП, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.

Згідно із частиною дев`ятою статті 51 Закону № 1798-VIII розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

Частиною четвертою статті 49 Закону № 1798-VIII передбачено, що у разі неможливості з поважних причин взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати суддя може заявити клопотання про відкладення розгляду дисциплінарної справи. Повторна неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи за його відсутності.

Як убачається з матеріалів справи, листом від 30 листопада 2018 року за № 14174/0/9-18 відповідач повідомляв ОСОБА_1 про те, що розгляд його скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 призначено на 11 грудня 2018 року о 10 годині.

Вказану інформацію було також своєчасно оприлюднено на офіційному веб-сайті ВРП.

11 грудня 2018 року ОСОБА_1 взяв участь у засіданні ВРП з розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18. При цьому судді на засіданні ВРП було надано можливість підтримати наведені у скарзі доводи, навівши відповідні пояснення та відповіді на запитання членів ВРП, чим забезпечено право скаржника на участь у прийнятті рішення.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

Оцінюючи рішення ВРП від 11 грудня 2018 року № 3826/0/15-18 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначалася статтями 108-114 ЦПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент розгляду суддею ОСОБА_1 справи № 431/4838/16-ц).

За загальним правилом, якщо інше не встановлено ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, а до юридичної особи - за її місцезнаходженням (стаття 109 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України, яка передбачає виключну підсудність, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 41, 42 постанови від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» надав судам роз`яснення, де зазначив, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один із яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Виключну підсудність установлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про: право власності на таке майно; право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 цього Кодексу); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 цього Кодексу); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); право, яке виникло з договору найму жилого приміщення, оренди тощо; визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

У пункті 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» також зазначено, що спори, пов`язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції. Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно, пред`являються за місцем знаходження майна або основної його частини (виключна підсудність). Якщо пред`явлено позов про право власності на кілька жилих приміщень (квартир), розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох квартир (об`єктів нерухомості) у різних місцевостях, тобто наявні вимоги, для кожної з яких частиною першою статті 114 ЦПК України встановлено виключну підсудність, то позов пред`являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях

Як зазначено вище, 12 жовтня 2016 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Старобільського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення коштів та визнання права власності за умовами договору. Позовні вимоги стосувалися стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 1 млн 500 тис. грн згідно з умовами договору безвідсоткової позики від 02 січня 2012 року та визнання за ОСОБА_3 права власності на два об`єкти нерухомого майна загальною площею 5848,5 кв. м і 2928,3 кв. м, що розташовані у місті Миргороді Полтавської області.

15 листопада 2016 року ОСОБА_3 подав уточнену позовну заяву до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , у якій просив: визнати за позивачем право власності на будівлю торгового центру загальною площею 5848,5 кв. м та нежитлове приміщення загальною площею 2928,3 кв. м, розташовані у місті Миргороді Полтавської області; припинити право власності відповідача на вказані об`єкти нерухомого майна.

Під час відкриття провадження у справі суддя зобов`язаний перевірити, чи подано позовну заяву з додержанням вимог, зазначених у статтях 108-114, 119, 120 ЦПК України.

Відповідно до статті 115 ЦПК України якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

За приписами пункту 2 частини першої статті 116 ЦПК України якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності, то суд передає справу на розгляд іншому суду.

ВРП та її Друга Дисциплінарна палата встановили, що суддя Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 розглянув справу № 431/4838/16-ц, у якій вирішив спір щодо двох об`єктів нерухомого майна загальною площею 5848,5 кв. м і 2928,3 кв. м, що розташовані у місті Миргороді Полтавської області.

За висновками ВРП та її дисциплінарного органу, суддя ОСОБА_1 порушив правила виключної підсудності, встановлені частиною першою статті 114 ЦПК України. Зокрема, Апеляційний суд Луганської області 05 липня 2017 року, виявивши грубе порушення норм процесуального законодавства, відповідно до вимог статті 211 ЦПК України постановив окрему ухвалу у справі № 431/4838/16-ц, в якій констатував порушення Старобільським районним судом Луганської області (суддя ОСОБА_1) вимог статті 114 ЦПК України щодо виключної підсудності розгляду позовів, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно за місцем його знаходження.

Крім того, ВРП та її Друга Дисциплінарна палата також установили, що суддя ОСОБА_1 при винесенні рішення від 15 листопада 2016 року по суті заявлених вимог вирішив питання щодо майна, на яке накладено арешт у межах іншої судової справи, тобто не вчинив дії з метою перевірки у відповідних реєстрах інформації про наявність заборон та обтяжень щодо спірного нерухомого майна.

За висновками ВРП та її дисциплінарного органу, викладене свідчить про ставлення судді ОСОБА_1. до виконання своїх обов`язків з грубою недбалістю.

Водночас ВРП обґрунтовано зазначила, що посилання судді ОСОБА_1. на те, що ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 червня 2017 року провадження у справі № 541/199/16-ц закрито у зв`язку із відмовою позивача від позову і відмову прийнято судом, а ухвалою цього суду від 27 липня 2017 року заходи забезпечення позову скасовано, не спростовують допущеного суддею порушення, а лише свідчать про відсутність істотних негативних наслідків.

Відповідно до частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VII вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Вказані положення частини п`ятої статті 50 Закону № 1798-VII кореспондуються з нормами частини другої статті 109 Закону № 1402-VIII.

Як убачається з рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18, визначаючи вид дисциплінарного стягнення, що має бути застосований до судді ОСОБА_1., дисциплінарний орган ВРП взяв до уваги як позитивну характеристику судді, відсутність інших дисциплінарних стягнень, стаж роботи на посаді судді понад шістнадцять років, так і характер дисциплінарного проступку, який полягає у ставленні до виконання своїх обов`язків із грубою недбалістю, тому доводи ОСОБА_1 про недотримання Другою Дисциплінарною палатою ВРП під час обрання виду дисциплінарного стягнення принципу пропорційності, визначеного частиною другою статті 109 Закону № 1402-VIII, не можуть бути визнані обґрунтованими.

За таких обставин ВРП та її Третя Дисциплінарна палата правильно застосували до судді ОСОБА_1. дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

Оскільки під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, пропорційно, з урахуванням права судді на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 11 грудня 2018 року № 3826/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 08 жовтня 2018 року № 3083/2дп/15-18 про притягнення судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

При цьому дії та рішення ВРП та її дисциплінарного органу не характеризувалися недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ в рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» (пункти 109-131) і «Куликов та інші проти України» (пункти 135-137), а подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_1 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

Керуючись статтями 266, 344, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2018 року № 3826/0/15-18 залишити без задоволення.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2018 року № 3826/0/15-18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко

С. В. Бакуліна Л. І. Рогач

В. В. Британчук І. В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О. М. Ситнік

Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич